Головна | Реєстрація | Вхід | RSSПонеділок, 29.04.2024, 14:51

Сайт - портфоліо Савчук Лариси Олексіївни

Меню сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Сторінка для батьків

Поради батькам

Речі, які необхідні першокласнику
 
1.Шкільна форма (дівчата - чорний сарафан, блуза біла, блакитна;
   хлопці - чорний костюм, сорочка біла, блакитна);
2.Портфель;
3.Пенал;
4.Олівці кольорові;
5.Ручки кулькові;
6.Лінійка;
7.Зошити в косу лінію та в клітинку;
8.Кольоровий папір;
9.Пластилін;
10.Клей;
11.Альбоми для малювання;
12.Фарби;
13.Пензлі;
14.Спортивна форма;
15.Спортивне взуття.

Поради батькам щодо зняття психологічного напруження у дітей

 

У "шкільному” житті першокласники стикаються з труднощами, невдачами, незаслуженими звинуваченнями, образами, допускають помилки, потрапляють в конфлікти, відчуваючи невпевненість.

Найбільш доцільними для зняття психологічного напруження учнів молодшого шкільного віку (як вважає В.І.Шахненко) є дихальна гімнастика, фізичні навантаження, домашній затишок, спілкування з четвероногим другом, живопис, художнє слово, театр, позитивні емоції, музика та спілкування з природою.

Батькам доцільно знати способи зняття психічного напруження в дітей.

1. Глибоке дихання

Зробити глибокий вдих, випинаючи живіт уперед до відчуття участі в цьому діафрагми. Тепер трохи повільніше, видихаючи повітря до втягування живота всередину. При цьому дитина повинна уявляти, що вдихає цілющий кисень - здоров'я, спокій, а видихає повітря, непотрібне організмові, -хворобливість і хвилювання.

2. Фізичні навантаження

Найкращим  способом зняття нервового напруження є  фізичні навантаження - фізична культура та фізична праця. Якщо в дитини поганий настрій, їй необхідно гратися на свіжому повітрі в рухливі ігри, спортивні ігри — футбол, волейбол, теніс.

3. Домашній затишок, спілкування з четвероногим другом. Дитина повинна знати, що коли їй дуже важко, її образили, треба йти додому. Домашній затишок, добре і лагідне слово рідних допоможуть їй. Вчені вважають, що кішка та собака знімають стресовий стан, заспокоюють нервову систему.

4. Живопис

Живопис своїм розмаїттям кольорів, грою світла й тіні створює особливу музику картини. Так вважав французький художник Е.Делакруа. А російський вчений Ф.Шмідт писав, що колір сам по собі, незалежно від предмета, якому він властивий, справляє на глядача певний психофізіологічний вплив.

5. Художнє слово

Читання цікавої казки, оповідання сприяє зменшенню нервового напруження і заспокоює дитину.

6. Театр

Вважають, що він має магічну силу впливу на психіку. Якщо є така можливість, відвідайте з дитиною ляльковий театр, подивіться мультфільм.

7. Позитивні емоції

З давніх-давен відомо, що усмішка, жарт, гумор знімають психічне напруження. Ю.Нікулін писав: "Я твердо вірю: сміх зміцнює здоров'я і подовжує життя". Почитайте з дитиною гуморески, відвідайте цирк.

8. Музика

Людям здавна відомо про цілющі властивості музики. Російський невропатолог і психіатр В.М. Бехтєрев довів, що в дитячому віці нормальному, здоровому розвиткові організму сприяють ніжні колискові пісні, спокійна музика.

9. Спілкування з природою

Природа заспокоює нервову систему, робить людину добрішою. Отже, якщо в дитини поганий настрій - відпочиньте з нею серед природи.

10. Гра

Гра – явище феноменальне, вона притаманна всім дітям без винятку. Особливу значущість гра має  для першокласників,  оскільки це та діяльність, без  якої  дитина шести років  не може нормально жити і розвиватись. У навчальному процесі через його регламентованість не завжди є можливість  забезпечити  умови,  необхідні для розгортання справжньої гри: ініціатива, добровільність, спонтанність, необмежене мовне спілкування. Тому  доцільно батькам  учнів першого класу  подбати про те, щоб діти достатньо гралися у вільний від шкільних занять час.  Причому,  чим більший вибір ігор, тим  легше  розкрити  індивідуальні  можливості  й обдарування кожної  дитини, створити оптимальні умови для її  повноцінного розвитку. 

Творчо, оригінально наслідуючи дорослих, дітей,  поведінку уявних персонажів, їх  ставлення до оточення, дитина засвоює моральні норми,  на чуттєвому рівні прилучається до культури  середовища,  що її оточує. Другий фактор, яким  зумовлюється виховний вплив творчих ігор – реальні міжособистісні стосунки дітей  у процесі гри. Вони мають величезне значення для подальшого розвитку особистості,   засвоєння норм поведінки в дитячому середовищі.


7 правил по збору портфеля

Нова канцелярія вже давно куплена і чекає своєї години. Збираючи дитину перший раз в перший клас, хочеться покласти в портфель всі канцелярські багатства. Не поспішайте. Необхідний вміст портфеля вчитель зазвичай озвучує на перших батьківських зборах. А ваше завдання - навчити дитину правильно збирати портфель.

Правило 1: дитина повинна самостійно збирати - розбирати портфель. Щоб добре орієнтуватися у власному портфелі, дитина повинна збирати - розбирати його самостійно. Інакше, замість того щоб слухати вчителя, він велику частину уроку шукатиме в портфелі необхідні речі. Навіть якщо в портфелі всього одне відділення (хоча в більшості сучасних ранців їх як мінімум три), дитині буде потрібно не меншого 10-15 хвилин, щоб знайти потрібну річ в незнайомих надрах портфеля.

Правило 2: портфель треба збирати щодня. Щодня в портфелі скупчується безліч непотрібних папірців, крихт і всіляких «цінних», але абсолютно непотрібних в школі речей. Стежите, щоб дитина щодня виймала з портфеля весь вміст, викидав сміття і складав назад в портфель тільки необхідні речі.

Правило 3: нічого зайвого. Завдання батьків - стежити, щоб дитина не носила з собою зайвої тяжкості. По санітарних нормах, що діють, більше трьох кілограмів піднімати перво- классникам не рекомендується. Окрім покладених за програмою 2-3 підручників і 2-3 зошитів, в ранці першоклашки обов’язково лежатимуть пенал з ручками і олівцями, щоденник, рахункові палички, підставка для книг і сніданок. В результаті набирається якраз близько трьох кілограмів. Перший час батькам доведеться контролювати, що дитина кладе в портфель, а потім він буде це робити самостійно.

Правило 4: гігієнічне приладдя. Навіть у платних школах туалетний папір часто відсутній, не кажучи вже про муніципальні заклади. Тому в портфелі завжди повинні лежати невеликий рулон туалетного паперу і упаковка вологих серветок. Якщо дитина соромиться діставати в школі туалетний папір, покладете її в непрозорий пакет.

Правило 5: окремі контейнери для їжі. Практично у всіх школах дітям недостатньо стандартних шкільних сніданків і батьків просять давати дитині з собою додатковий сніданок - декілька бутербродів, сік і печиво. Незалежно від того, яку їжу ви даватимете дитині, для неї потрібні спеціальні контейнери з кришкою, що щільно закривається. Часто батьки упаковують їжу у фольгу або в поліетиленові пакети. Але упакована таким чином їжа може розкришитися. До того ж, якщо носити її без контейнера, весь вміст портфеля пропахет їжею. Поясните дитині, що, перекусивши, він повинен всі обгортки і порожні пакети покласти назад в контейнер і щільно закрити його.

Правило 6: іграшки залишаються удома. Іграшкам в портфелі робити нічого. Якщо дитина дуже наполягає, домовитеся, що він діставатиме іграшки з портфеля тільки на зміні, а перед початком уроку знову прибере їх в портфель. Можна, наприклад, укласти угоду, що при першій скарзі вчителя з приводу ігор на уроках - іграшки залишаються удома.

Правило 7: мінімум дорогих речей. Питання, давати чи ні дитині в школу мобільний телефон, до цих пір залишається спірним. Мобільний телефон (і інші дорогі речі) не є предметами першої необхідності. У більшості шкіл у вестибюлях встановлені безкоштовні телефони-автомати. В крайньому випадку дитина може подзвонити з канцелярії або з пункту охорони. Якщо ви все-таки вважаєте, що телефон йому необхідний, поясните йому, що на час уроків необхідно відключати звук і прибирати телефон в портфель. Крім того, необхідно пам’ятати, що телефон може загубитися або бути вкраденим. Це відноситься і до наручного годинника, який діти часто знімають на фізкультурі і забувають надіти.

Адаптація першокласників

Для першокласника дуже важливо відчути себе прийнятим в шкільну сім'ю, а також реалізувати своє бажання бути почутим і зрозумілим. Тому на першому етапі адаптаційного періоду, який триває приблизно тиждень, вчитель, перш за все ставить завдання познайомити дітей один з одним, створити спільну атмосферу в класі, дати можливість дітям відчути себе членами нового співтовариства.

Працюючи на другому етапі над режимом школяра, учні отримують перший досвід учбової співпраці в групах. Група в даному випадку працює, перш за все як механізм підтримки дитини в новій ситуації. Режим дня в кожному класі вишиковувався по-своєму. Діти згадують, що вони роблять вранці, готуючись до школи, і увечері, прийшовши зі школи. В одному класі першокласники показують пантоміму, в іншому - малюють, а в третьому - підбирають картинки, які ілюструють необхідні дії. Кожна група будує свій план шкільного дня і обґрунтовує його. Потім першокласники обговорюють, що ж, на їх погляд найважливіше для справжнього школяра і що відрізняє школяра від дошкільника. В результаті роботи на цьому етапі діти осмислюють досвід учбової співпраці, тобто розбираються, що їм заважає, а що - допомагає стати справжніми школярами.

На третьому етапі вчитель обговорює з учнями можливі критерії оцінки учбової роботи (правильність, акуратність, краса, старанність, інтерес та ін.) і способи, як всього цього можна досягти.

Четвертий етап адаптаційного періоду першокласників присвячений контролю освоєння введених раніше правил і прийомів роботи. Важливо, щоб вчитель створив ситуацію, коли не він, а самі діти здійснюють цей контроль. Завданням педагога на цьому етапі є спостереження і фіксація основних труднощів учнів (дуже повільні або дуже імпульсивні, дуже тривожні і так далі). Діти працюють в парах, в групах, прагнучи домовитися в ситуації зіткнення думок. Найнепростішою справою для першокласників виявляється сперечатися, не посварившись і не ображаючись один на одного. Шукати аргументи і докази своєї позиції в рішенні тієї або іншої задачі. В кінці роботи хлопці оцінюють, наскільки аргументовано вони сперечалися і обстоювали свою думку, аналізують труднощі, що зустрілися. Вчитель звертає увагу наскільки по-шкільному працюють діти, і які правила шкільного життя допомагають їм впоратися із завданнями.

На завершальному етапі хлопці обмінюються враженнями про перші шкільні дні, малюють, що їм більш всього запам'яталося і сподобалося в школі, розподіляють суспільні доручення. Потім в шкільному дворі вони беруть участь в конкурсі малюнків на асфальті. Закінчується адаптаційний період першокласників святом "Присвячення в учні".

Значимим моментом цього періоду є батьківські збори. Вчитель прояснює очікування батьків від навчання їх дитини в школі, знайомить з особливостями навчання і специфікою нової учбової ситуації, розповідає про перші труднощі і успіхи дітей, проявлені в ході адаптаційного періоду.

Однією з проблем вчителя початкових класів є адаптація учнів, прибулих з інших шкіл в 3-4 класах. Адаптація учнів в цих умовах повинна відбуватися природно, молодший шкільний колектив має бути готовий прийняти до своїх лав новачка. Це новий друг, потрібний класу, повноправний член колективу.


Загальні  поради батькам першокласників

1.     Вранці піднімайте дитину спокійно, з посмішкою та лагідним словом.

2.     Не згадуйте вчорашні прорахунки, особливо мізерні, не вживайте    образливих слів.

3.     Не підганяйте її, розрахувати час - це ваш обов'язок, якщо ж ви цю проблему не вирішили, - провини дитини у цьому немає.

4.     Не посилайте дитину в школу без сніданку: в школі вона багато працює, витрачає сили. Коли щось не виходить, порадьтеся з учителем, психологом.

5.     Відправляючи дитину до школи, побажайте їй успіхів, скажіть кілька лагідних слів без подібних застережень: "Дивись, поводь себе гарно!",

   "Щоб не було поганих оцінок!" тощо. У дитини попереду важка праця.

6.    Зустрічайте дитину спокійно, не сипте на неї тисячу запитань, дайте їй

     розслабитись (згадайте, як вам тяжко після важкого робочого дня). 

7.     Коли дитина збуджена і хоче з вами чимось поділитись, не відмовляйте їй у цьому, вислухайте, на це ви не витратите багато часу.

8.     Якщо дитина замкнулась, щось її турбує, не наполягайте на поясненні її стану, хай заспокоїться, тоді вона все сама розкаже.

9.     Зауваження вчителя вислуховуйте без присутності дитини.

10. Вислухавши, не поспішайте сваритися. Говоріть з дитиною спокійно.

11. При спілкуванні з дитиною не вживайте виразу: "Якщо ти будеш добре вчитись, то ..." Часом умови ставляться важкі - й тоді ви опиняєтеся у незручному становищі.

12. Протягом дня знайдіть (намагайтесь знайти) півгодини для спілкування з дитиною. В цей час найважливішими повинні бути справи дитини, її біль, її радощі.

13. У сім'ї повинна бути єдина тактика спілкування всіх дорослих з дитиною. Всі суперечки щодо виховання дитини вирішуйте без неї. Не зайвим буде почитати літературу для батьків, там ви знайдете багато корисного.

14. Завжди будьте уважними до стану здоров'я дитини, коли щось турбує її: головний біль, поганий стан. Найчастіше це об'єктивні показники стомлення, перевантаження.

15. Пам'ятайте, що діти люблять казки, особливо перед сном, або пісню,      лагідні слова. Не лінуйтесь подарувати це для них. Це їх заспокоїть, зніме денне напруження, допоможе спокійно заснути і відпочити.

16. Не нагадуйте перед сном про неприємні речі, про роботу. Завтра новий трудовий день - і дитина повинна бути готова до нього. А допомогти в       цьому їй повинні батьки своїм доброзичливим ставленням. Чекати ж якогось дива  від дитини, радісних поривів душі, доброти треба терпляче, відшукуючи ці риси в дитині, постійно заохочувати її.



10 кроків, щоб стати кращими батьками

Крок 1 Любов є найважливішою потребою усіх дітей і однією з основних передумов позитивної поведінки дитини. Баьківська любов допомагає дитині формувати впевненість у собі, викликає почуття власної гідності.
Крок 2. Прислуховуйтесь до того, що говорить Ваша дитина. Цікавтеся тим, що вона робить, відчуває.

Крок 3. Всі взаємостосунки, в тому числі й ті, що будуються на любові й довірі, потребують певних обмежень. Батьки самі мають визначити ці обмеження для дітей. Пам`ятайте, що порушення дітьми будь-яких обмежень є для них природним процесом пізнання, і не варто це розцінювати як прояв неслухняності. Діти почуваються більш безпечно, коли батьки також дотримуються визначених ними обмежень.

Крок 4. Сміх допомагає розрядити напружену ситуацію. Часом батьки бувають надто серйозними. Це заважає їм сповна відчути радість батьківства. Вмійте побачити веселі моменти і дозволяйте собі сміх при кожній нагоді.

Крок 5. Намагайтеся побачити світ очима Вашої дитини і зрозуміти її почуття. Пригадайте, як Ви почувалися, коли були дитиною, і яким незрозуміоим здавався Вам світ дорослих, коли з Вами поводилися несправедливо.

Крок 6. Хваліть і заохочуйте дитину. Сподівайтеся, що дитина поводитиметься добре. Заохочуйте її докладати зусиль до цього. Хваліть за хорошу поведінку.

Крок 7. Поважайте свою дитину так, як поважали б дорослого. Дозвольте дитині брати участь у прийнятті рішень, особливо тих, що стосуються її. Прислухайтеся до думки дитини. Якщо ви змушені сказати дитині щось неприємне, подумайте, яким чином Ви сказали б це дорослому. Вибачайтеся, якщо вчинили щось неправильно по відношенню до дитини.

Крок 8. Плануйте розпорядок дня дитини. Малі діти почуватимуться більш безпечно, якщо дотримуватимуться чіткого розпорядку дня.

Крок 9. У кожній сім`ї є свої правила. Будьте послідовним в їх дотриманні і намагайтеся виявляти певну гнучкість щодо дотримання цих правил маленькими дітьми. Діти можуть бути введені в оману, якщо одного дня правило виконується, а іншого - відміняється.

Крок 10. Не забувайте про власні потреби. Коли батьківство починає надто нагадувати важку працю, і Ви відчуваєте, що Вам бракує терпіння, приділіть трохи часу лише собі. Робіть те, що приносить Вам задоволення. Якщо Ви розумієте, що втрачаєте контроль над собою і можете накричати на дитину, образити, принизити чи вдарити її, залиште дитину на кілька хвилин, порахйте до десяти і заспокойтеся.



Спілкування батьків і дітей

Чи завжди ми, батьки, розуміємо власну дитину? Чи завжди справедливо до неї ставимося?
  Проаналізуймо педагогічну ситуацію.
  Одного разу вчителька запитала першокласницю, тиху, задуману дівчинку:
  — Чого тобі найбільше хочеться?
  — Я хочу захворіти.
  — Чому? — здивувалася вчителька.
  — Коли я хворіла, мама сиділа біля мене, розмовляла, розказувала мені казки, читала книжки. Мені було так добре.
  — Про що свідчать слова дівчинки?
  — Чому так часто нашим дітям не вистачає уваги батьків?
  З раннього дитинства малюка виховує все, що його оточує: люди, речі, природа, суспільні явища. Але в усі періоди дитинства й юності, незважаючи на різноманітні впливи, найвідповідальнішою є роль батьків.
  Сім'я — особлива атмосфера, куди дитина несе свої радість і горе, роздуми і сумніви. І якщо учень не ділиться з батьками своїми думками, не розказує про свої справи, батькам варто задуматися над тим, чи справна їхня «машина сімейного виховання».
  Сімейне спілкування. Від цих слів віє теплотою і сердечністю, турботою про дітей, доброзичливістю і чуйністю. Психологи стверджують, що правильно організоване спілкування — запорука доброго настрою, душевного спокою. Проте встановлено, що ніде люди не ранять одне одного так боляче, як удома в сімейних конфліктах.
  Правильно роблять ті дорослі, які велику увагу приділяють повсякденному спілкуванню з дитиною. Вони розповідають багато цікавого, читають книжки, складають казки, обговорюють події дня. Виявляється, вмінням говорити з дитиною, правильно будувати спілкування володіють не всі батьки. Розмовляючи з колегою по роботі, ми відповідним чином підбираємо слова, намагаємося передбачати реакцію співбесідника, а спілкуючись із власними дітьми, керуємось, як правило, принципом «кажу все, що хочу». Слово — могутній засіб виховання, тому і користуватися ним слід дуже обережно, особливо в конфліктних ситуаціях.
  В. Сухомлинський підкреслював, що від того, яким буде слово матері — лагідним, добрим, уважним, розумним, сердечним чи дратівливим, сварливим, злим, — залежить і виховання у дітей почуття відповідальності. Відомий педагог неодноразово вказував на емоційність мовлення. «Як важливо,— підкреслював він,— щоб у кожному слові вихователя трепетала, хвилювалася, раділа й обурювалася жива людська пристрасть! Бо хоч який високий буде зміст слів, що їх чує дитина, вони залишаться для неї мертвими, поки в неї не займеться вогник почуття, не запульсує кров. Цю душевну повноту і насиченість слова не можна почерпнути ні з яких книжок, посібників, указівок. Вона дається тільки життям...».
  Стежте за власним мовленням. Пам'ятайте, що воно — відображення вашої особистості. Намагайтеся говорити спокійно, доброзичливо. Не зловживайте словами «повинен», «треба». Зверніть увагу на те, чи говорите дітям «дякую», «вибач», чи вистачає вам терпіння шукати все нові й нові слова для роз'яснення і переконання.
  Звичайно, спілкування не виключає вимогливості. Але вона не повинна домінувати у взаєминах дітей і батьків. «Дрібниці» слід виправляти, реагувати на них, але інколи вміти і не бачити.
  Пам'ятайте, що діти люблять не тільки слухати, але й думати, висловлювати власні судження, тобто вони хочуть брати участь у спілкуванні. Будьте уважними до мовлення дитини, адже мова, як відомо,— знаряддя культури спілкування. Ненав'язливе поправте малюка, який неправильно промовив слово чи побудував фразу, причому краще робити це по ходу розмови, так, щоб не переривати спілкування.
Важливо формувати у дітей навички ввічливого спілкування: вміти вислухати співбесідника, з повагою ставитися до його думки; вживати слова ввічливості відповідно до ситуацій, звертання: «пробачте, чи не скажете...»; «перепрошую, скажіть, будь ласка...», «вибачте...»; «спасибі...»; «дякую...»; «щиро дякую...»; «велике спасибі...» тощо. Будьте взаємоввічливі й частіше спілкуйтеся.


Форма входу
Пошук
Мій блог




счетчик посещений
Савчук Лариса Олексіївна © 2024